Еммі потрібні було просто пару хвилин для того, аби перевести подих і трохи заспокоїтися. Зазвичай, вона була здатна тримати себе в руках, незважаючи на будь-який хаос, що коївся довкола, та в цей раз і для неї стало всього забагато.
Зараз, буквально кілька секунд на самоті, і їй вдасться опанувати себе. Треба лише викинути з голови усі не потрібні наразі переживання. Є тільки Генрі, все інше другорядне. Треба просто сфокусуватися.
Свон йшла по стежці, не сильно заглиблюючись у джунглі, стараючись контролювати відстань, на яку віддаляється від табору, щоб не загубитися. Хоча вона вже могла орієнтуватися у цій непривітній місцевості (Зачарований ліс все одно сподобався їй значно більше), та все ж ці бісові джунглі були вельми підступним місцем.
Господи, як же вона хотіла вже покинути ці землі, і більше ніколи не згадувати про Небувалію. У дитячий книжці про Пітера Пена все було зовсім інакше. Звідки у автора взагалі взявся цей позитивний погляд на це жахливе місце. Він, певно, просто не мав нагоди побувати тут і зустрітися з цим нахабним засранцем. Хоча Емма мала б вже звикнути, що всі казки, до яких вона звикла, не мають нічого спільного з реальністю.
Пітер Пен, загублений хлопчик, який виявився поріддям сатани, і, ймовірно, найнебезпечнішим з усіх, кого вона зустрічала. Навіть Румпельштільцхен тепер здавався не таким небезпечним, хоча при згадуванні його імені у неї всередині все ще відчувається легке відлуння остраху. І Генрі все ще в нього, в цього диявола у підлітковій личині. А мати Генрі просто ходить туди-сюди і намагається розібратися з тим, що відчуває зараз до його батька. Мабуть, Реджина таки була права, коли казала, що вона не здатна бути нормальною матір'ю. Дідько, — Емма просичала крізь зуби, нарешті зупинившись.
Вона злилась на себе. Так сильно злилась на себе, що увіп’ялась нігтями у власну долоню, караючи себе за слабкість. Якого біса вона взагалі так розклеїлась зараз? вона ж Рятівниця, і тепер у її команді додалась людина, яка так само готова була зробити все для порятунку Генрі. І, завдяки Нілу, вони тепер зможуть втекти. Це ж пряма заявка на успіх. А думати про все інше можна буде вже у кінці подорожі. А можна і взагалі не думати. Якщо не вийде забрати звідси Девіда, то Мері Маргарет, напевно ж, залишиться з ним. А це означає, що ніхто не стане лізти в її стосунки.
Емма жахнулась своїх думок. Це було збіса неправильно відчути полегшення від того, що вона по факту знову буде сиротою, втративши своїх батьків. Але саме це вона і відчула.
Це все через Пена. Це він відродив в ній ці почуття, про які вона майже забула. Це він змусив проказати це вголос, відроджуючи ту невпевненість, той біль тисячей ночей, в які вона задавалась питанням, чому її покинули? Чому її батьки відмовились від своєї доньки.
Емма не зчулась, коли в її руці з’явився меч, яким вона з приглушеним криком вдарила по ліані. Білявка почала хаотично гатити по рослині, зганяючи на ній свою злість. Вона буквально фізично відчувала полум’я, що охоплює кожну клітину її тіла, розуміла, що якщо не скине це все прямо зараз, то вибухне.
Емма відчула, що більше не сама, і лиш тоді змогла зупинитися. Вмить виструнчилась і напряглась. Білявка відчула язиком солону вологу, від своїх злих сліз, і поспішно витерла їх тильною стороною руки. Свон не знала достоту, хто саме став свідком її люті, та дуже сподівалась, що це не Пен, і не хтось з батьків.
Свон різко обернулась, готова використати вже свій меч, але з полегшенням зітхнула побачивши Гака.
— Тебе послали впевнитися, що я знайду шлях назад? — вона іронічно посміхнулась. — Якщо що, то я знаю, в якому боці табір, і обіцяю, що не загублюсь.
Якби воно не було, а з усіх, хто міг піти за нею, Капітан був найбезпечнішим варіантом. Можливо, вона і відчувала себе трохи незручно, але, на відміну від інших, в неї не було причин сердитися на нього (якщо не зважати на їх попередній досвід взаємодії). Ба більше, навіть ситуація з поцілунком, не була його провиною. Вона сама відповіла на цей виклик, сама цього захотіла. Заперечувати це було марною тратою часу.
— Сподіваюсь, те, що тільки що сталось, залишиться між нами. Не варто нікому переживати ще й за мене, добре? — вона повернула меч за спину. — Це більше не повториться, поки ми не врятуємо Генрі, — Емма вірила, у те, що говорить. Вона більше не допустить такого моменту слабкості. Заради свого сина, вона має зібратися. Ій це майже вдалося.Злість все ще кипіла у ній, але вона відчувала контроль над собою. Не останню роль у цьому грала присутність Гака. Їй не хотілось відчувати себе слабкою перед ним. Точно не зараз.
— Мені потрібно ще декілька хвилин, перед тим як повернутися до інших. Остаточно привести себе до ладу.