якщо зважати саме на ось такі нормальні форумні рольові з постами більшими, ніж пару слів - то в 2011 році, коли вкотре перечитав Гаррі Поттера
дуже хотілось зануритись в атмосферу ще більше, тому став гуглити щось, що дозволило б це зробити
так натрапив на перший свій форум - просто по пошуку в гуглі
там потрібна була Тонкс, а враховуючи, що це один з моїх улюблених персонажів, то взяв її
коли тільки прийшов, то часто ще писав оті пости з діями в зірочках і буквально на кілька слів, але там побачив, як люди грають і як треба - та й сам навчився
а якщо діставати інформацію про самий крінж, то взагалі вперше стикнувся з рольовими десь років в 13 (мені тоді тільки підключили інтернет, це навіть не мем "з підключенням", а його реальне втілення), я фанатів від нашої фабрики зірок, знайшов якийсь її фан-сайт на укозі ще і там в розділі форуму була рольова
я тоді не дуже розумів, що воно таке, але вписався (там ще грали не з іменами персонажів, а зі своїми звичайними ніками і якраз оте от з зірочками), там навіть відігравали щотижневі концерти з номерами
але я на таких рольових щось не затримався, закинув то діло, а згадав от якраз в 2011 році, коли захотілось побути учнем Гоґвортсу і я згадав, що щось таке колись було і можна спробувати пошукати подібні ігри по ГП

ніколи про це не задумувався, насправді, але думаю, що щось середнє між візуалом і кінестетиком

зазвичай це флегматики і сангвініки, бувають з легкою меланхолійністю
але ніколи не холерики
мій типовий персонаж: хороший хлопець, зазвичай не головний герой і не головний мачо, такий трохи ботан і трохи невдаха, але надійний і чуйний
мабуть, найкраще про мій типаж персонажів говорить те, хто стає моїми улюбленими персонажами в різних фільмах, книгах, іграх: Невіл Лонґботтом, Коннор з Детройту, персонаж Ендрю Гарфілді із "Соціальної мережі" і т.д. (це з найвідоміших)
жіночі персонажі у мене були зазвичай такі ж самі, та виключенням були Тонкс, Донна із Доктора Хто, британська агентка із зовнішістю Хейлі Етвелл - це були не зовсім типові для мене персонажі, але от щойно дійшо, що з жіночими персонажами я дозволяв собі більше експериментів

о, я зрозумів, що ніколи не думав про це
але дуже круте питання, що змусило замислитися, дякую)

1. вірш Вінграновського "Поглянь і глянь"
я не можу нормально пояснити, чому саме він - але просто саме він і все
цей вірш втілює і тугу, і надію одночасно
і кожне його слово відгукується в мені, скільки б часу не пройшло
бо "і степ за полем, щастя попід болем" і "люби мене. нікого не люби."

2. фільм "Вічне сяйво чистого розуму" і саундтрек до нього
фільм, здавалося б, простенький, і нічого надприродного в ньому немає, але щоразу до нього повертаюсь, щоразу він зачіпає
або я побачив в ньому глибші сенси, або сам додумав - не знаю точно
але для мене цей фільм має особливе значення

3. повість "Захар Беркут" Івана Франка
я пам'ятаю його ще зі школи, але перечитавши у дорослому віці, зрозумів, яка це важлива праця
адже вона розповідає про той уклад, який був на українських землях, показує, як навіть наші предки цінували демократію, наділяє жінку силою і ставить її в один ряд з чоловічими персонажами, а не робить звичайною "панянкою в біді" - багато в чому цей твір випередив свій час, і, як на мене, український народ по своїй суті теж часто випереджав свій час (конституція, нові звучання в піснях, літературні жанри, винаходи, ідеї), що і відображено в тексті Франка
а ще не можна не проводити паралелі з тим, як там описана монгольська навала, і як зараз поводиться русня - абсолютно ідентично навіть через стільки століть

я завжди думав, що мій патронус - кіт, але поттермо вперто видає мені пташечку скопу, тому, певно, вона
боґарт - мерзенні риби

школу, певно, Гоґвортс
взагалі круто було б ходити в українську школу (бо по інформації самої Роулінґ існує ж Верховна Магічна Рада України, то й школа має бути), бо в руснявий колдостворєц не хочеться
тому краще Гоґвортс
факультет - точно Рейвенклов
а от з епохою важко - було б цікаво вчитись з Гаррі і компанією, але я розумію, що це тільки в книжках цікаво про то читати, а насправді реалії після четвертої книги у них були дуже подібні до того, які ми маємо після повномасштабного вторгнення
тому, можливо, початок 2000х було б круто (так, як моє реальне навчання в школі), або десь 20ті-50ті, бо мені просто подобаються ці епохи
моя сім'я, думаю, була б цілком звичайною, скоріше за все напівкровною та середнього достатку - ніяких великих чаклунів в роду і якихось там історичних постатей, можливо лише хороші викладачі, дослідники, працівники Міністерства

однозначно генерувати
до втілення доходить набагато рідше і це добряче так гнітить

мабуть найвдаліше і найближче до мого уявлення вона втілена у фільмі "Толока"
мати, яка багато що пройшла, яка багато чого витерпіла, та все одно тримає свій дім затишним і гарним, опікується всіма своїми дітьми, любить їх і захищає, незважаючи ні на що

Last edited by Khmelnytskyi (2023-01-18 15:48:49)

привіт! я теж трошки маю шо спитатись)
Яка твоя найшкідливіша звичка?
Яку суперздатність ти хотів би отримати на один день?
Який супергерой здається тобі найпривабливішим?
В тебе є домашня тварина-скотина? Можеш про неї трошки розповісти?
Де ти жив би, якщо міг би вибрати будь-яке місце на Землі?
Хто знає тебе краще за всіх?
У якісь гуртки ти ходив у школі?
Закінчи фразу: «Мабуть, найкраще я...»
Яка остання книга тобі сподобалася?
Найкраще шоу всіх часів та народів?

Author signature

привіт-привіт)
дякую за круті запитання)

відкладати всі важливі справи на потім і взагалі лінь

Чудо-Жінка, бо вона дуже крута і моя улюблена супергероїня
плюс це один із перших прикладів сильного жіночого персонажа у коміксах, який показав, що супергеройство і комікси - це не тільки для хлопців

навіть дві)
киця Дора (Німфадора) і киця Шані (Шанель)
першій скоро десять років, назвали її з сестрою в честь улюбленого персонажа з ГП Німфадори Тонкс
а другій три роки, забрали її у сусідів, коли їхня кицька принесла незапланованих кошенят - назвали в честь мого улюбленого бренду

оскільки майже рік вже змушений жити в Італії, то однозначно можу сказати, що обрав би Україну - все-таки наш побут і культура мені набагато ближчі
дуже хочу додому
ще міг би спробувати пожити в США, зважаючи на свої старі амбіції в кінематографі, але рожеві окуляри щодо Штатів у мене поступово спали

сестра
вона розуміє мене без слів

був членом Євроклубу (бо мене змусила бабуся, яка його очолювала, хех) і журналістом шкільної газети
моє потрапляння в редакцію взагалі було доволі схожим на стереотипне американське кіно про старшу школу - я загалом в школі був дуже непримітним і тихим, змусити себе до якоїсь комунікації мені було дуже важко
одного разу українську мову і заодно літературу у нас заміняла наша завучка, яка курувала шкільну газету, прочитала мій твір, який здавав на задану тему і поставила мене перед фактом, що я мушу бути в газеті
отак я й опинився в редакції, ставши журналістом, ну і чи не вперше став спілкуватись з іншими учнями (окрім моєї єдиної найкращої подруги), бо у нас кілька разів в тиждень було зібрання редакції для видання нового номеру
а ще (це не зовсім гурток) ходив в музичну школу і грав на фортепіано, але в мене абсолютно немає таланту, тому це була каторга

пишу
хоча я ставлюсь до свого письма доволі критично, але людям чомусь (і я щиро не завжди розумію, чому) подобається

"Захар Беркут", якого нещодавно перечитував
а ще "Різдвяна свинка" Джоан Роулінґ, яку зараз дочитую - дуже хороша (не-зовсім)дитяча книга

оо, це тяжко
мова про телевізійні шоу чи про серіали, які теж називають шоу?)
якщо про серіали - то дай знати, дам відповідь ще раз
а якщо телевізійні шоу - то, певно, "Ігри патріотів" і "Форт Байяр" було цікаво дивитись

десь у 21 рік
безтурботне студентство і багато подорожей

не знайомитись і не зближуватись з деякими людьми, в деяких ситуаціях бути більш наполегливим і навіть трохи егоїстичним

не намагався писати сценарії та книги
були намагання, хоч і не дуже вдалі, але сподіваюсь, що мені вистачить наснаги і таланту таки це зробити як слід

важкий вибір, направду, бо в кохання не дуже вірю
але певно все-таки оберу його, може це змусило б повірити

можливо спробував би те, чого ніколи не пробував раніше

beck - everybody's got to learn sometime
думаю, що саме цю пісню

однозначно екскурсії
улюбленим видом відпочинку моєї мами є безцільно лежати на пляжі з самого ранку до вечора і я перенаситився тим з дитинства
11 років валяння на пляжах в Криму (аж до анексії - востаннє були там в 2013) замість того, щоб досліджувати його, дали про себе знати

хотів би сказати, що виплатив би квартиру, на яку мама заробляла вже кілька років, щоб звільнити її від цього ярма - але ми якраз її виплатили, тому сиджу і думаю
певно, купив би сім'ї те, що вони потребують, щоб вони не змушені були заробляти заради заробляння, а нарешті трохи розслабились

з Марго Роббі
у неї чудова кар'єра, адже вона змогла вибратись із амплуа "гарненької білявки" і зарекомендувала себе як різнопланова і перспективна акторка
ще б, можливо, з Ґретою Ґервінґ або Весом Андерсоном, бо мені подобається їхня подача фільмів

точно працював би у жанрі інді, а он з назвою важче, бо це б залежало від наповнення альбому
можливо, якоюсь короткою і влучною фразою/словом, щось типу "слухай" або "чуєш?"

з дитинства часто нагадують те, як я вибирався на сцену в кожен зручний і незручний момент, щоб роздавати там поклони - одного разу так виліз, поки бабусі-вчительці на випускному щось там вручали, а вона взяла мене з собою. тож поки бабуся перемовлялась з директором, мені аплодував весь будинок культури
зі студентських років час від часу нагадують мені, як я впав під час кросу на фізрі і голосно вилаявся, а нагадують тому, що я взагалі ніколи не лаюсь і це було дуже дивно від мене чути (навіть для мене самого)

двоє-троє хороших приятелів, з якими комфортно - це максимум

роки середньої школи, десь 10-12 років, адже я тоді дуже відрізнявся від однолітків, і великою мірою цькування через інакшість мене зламало, я закрився в собі і більше не зміг знайти тої безпосередності, яка була притаманна раніше

бажання все контролювати - мені потрібен особистий простір і особистий контроль над власними планами

щось середнє між Джо Марч із "Маленьких жінок", Монікою та Чендлером із "Друзів"

Last edited by Khmelnytskyi (2023-01-18 19:08:33)

оо, круто!
у мене, думаю, десь баланс порівну)
звісно не проти)

мабуть, почуття гумору і здатність налаштуватись на одну хвилю, коли відразу починаєш відчувати "свою" людину

географію і історію, думаю)

мабуть, щодо циганів (вибачте)
хоча я розумію, що не всі ходять і жебрають, але поки що зустрічав лише таких на вокзалах

не стільки страшний, скільки проблемний - приїхали (зі Жмеринкою, до речі) на вокзал, щоб їхати з Мюнхена додому, а виявилось, що автобус вирушає з вокзалу, який розташований на зовсім іншому кінці міста, до якого було дві години на таксі
а автобус вирушав за 20 хвилин
а грошей у мене вже зовсім не було
так собі пригоди були

звісно, залежить від того, хто б висувався
я за освітою політолог, тому в саму структуру цього всього вникав шість років
і за час навчання переконався, що до влади мають приходити люди з досвідом урядових/політичних посад або з чітким розумінням системи
відтак я би не обирав людину з шоубізу чи інших сфер, навіть з волонтерської чи військової (військові при політичній владі це взагалі окрема тема, і зазвичай такі режими ні до чого доброго не приводили)
у них банально не вистачає компетенції, а після перемоги нам потрібні будуть чіткі і виважені кроки, у обраного президента не буде можливості вчитись "на ходу"

вовчиця винника
от нашо я згадав...

з В'ячеславом Чорноволом
думаю, він багато міг би розповісти і порадити, особливо зараз

дуже
я щодня читаю всі новини, навіть коли дуже втомлений або зайнятий
так, відволікатись треба, але під час війни дуже важливо розуміти, що відбувається

набір плакатів з котами)
серйозно
а ще програвач вінілу

без питань
особливо, якщо це одна з тварюк, причетних до Бучі, Маріуполя, Харкова, Дніпра, Херсона...

я і є дівка ахах
ну а якби це сталось із моїм Хмелем, думаю, він першим ділом спробував би себе в жіночому амплуа в театрі

Валерію Федоровичу, прикупив би щось таке, щоб враз перемогти рашистів
ядерку купити можна?

я постійно обирав то один варіант, то другий ахах
але, певно, все-таки маленький будиночок)

Last edited by Khmelnytskyi (2023-01-19 00:15:10)

у тебе вийшли пречудові питання, дякую)

я завжди хотів бути якось пов'язаний з кінематографом, тому чудово було б мати свою незалежну кінокомпанію, щоб давати змогу реалізовуватись молодим або недосвідченим митцям
а ще я завжди хотів притулок для тварин домашнього типу, де у кожного працівника/волонтера є свої кілька тваринок, з якими він грається, піклується, проводить весь день як справжній хазяїн - власником такого я б теж хоті бути (хоч це і не компанія)

якби я одного разу не пішов від нудьги на один проєкт, бо тоді взагалі мав іти з форумів
єдиним плюсом в тому "поході" було лише знайомство зі Жмеринкою

о, це цікаво!

1. якби я таки став у позу і пішов у місцевий аматорський театр, а не в музичну школу, яку ненавиджу і дотепер
думаю, тоді у мене була б зовсім інша спеціальність і навіть особистість
2. якби поступив до Києва, а не до Львова
3. якби не піддався думці оточуючих в школі

я, мабуть, обрав би комбінацію варіанту один і три, тому що навчання у Львові - дійсно хороший вибір

не знаю, чи це достатньо влучна відповідь
але пам'ятаю, як малим йшов з мамою, бабусею і сестрою до церкви, яка в той момент була в старій будівлі закинутого млина (храм ще будувався) і буквально кілька знайомих бабусі, яким ми зустріли по дорозі, насміхались над нами, що ми йдемо в церкву Київського патріархату, а не московського
одна жінка навіть почала на мою бабусю кричати, що то все несправжня віра і взагалі в підвалах млина служби не проводять
взагалі, найагресивніші люди, яких я коли-небудь зустрічав - це були дуже "набожні" віряни московитського патріархату

по-перше, 10-річний я дуже б здивувався, що з того часу я вже майже не виріс ахах
по-друге, нарешті переконався б, що наша зовнішність - не причина для комплексів
думаю, 10-річний я попросив би теперішнього мене все-таки займатись тим, що завжди хотів (написанням сценаріїв, режисерством, акторством) і перестати придумувати відмовки
а ще можливо б намагався змусити зустрітись з усіма кривдниками, щоб показати, що ми змінились, але я б його від цього відмовив

я зазвичай в таке не вірю, але в гуртожитку у нас творилось щось таке, що я до цих пір не можу пояснити
раз до мене приїжджала сестра, тоді всі мої сусідки роз'їхались на вихідні (тримаємо в думці, я що я дівка, а не пацан, який жив з трьома дівчатами ахах), я спав на своєму ліжку внизу двоярусного ліжка, а сестра зверху, на ліжку сусідки. за тим ліжком під вікном стояв невеликий письмовий стіл, де стояв ноутбук сусідки. звісно, закритий і виключений, бо сусідка поїхала. вранці сестра в мене питає - а коли Маша приїхала, вночі? я не зрозумів, сказав, що Маша не приїжджала, вона ж тільки поїхала. а сестра каже, що прокинулась вночі від стуку клавіш, трохи звісилась з ліжка вбік, щоб глянути, побачила, що ноутбук світиться і хтось сидить спиною, вирішила, що то сусідка повернулась, та й заснула собі. ну а, само собою, ніякої сусідки не було

ще навпроти нашого двоярусного ліжка стояло ще одне ліжко другої сусідки, а над ним висіла поличка. якось я підійшов до неї глянути матеріал по семінару, і поки сидів біля неї, на мій ноут, який я лишив на своєму діжку напроти, щось впало. я підійшов подивитись - а то була щіточка для взуття тієї сусідки, що навпроти, і лежала вона на поличці над її ліжком, тобто щоб впасти на мій ноут, їй треба було пролетіти кімнату

а ще у нас завжди пропадали солодощі. то у одної сусідки шоколадка пропаде, то у іншої батончики, то у мене цілих два великих кіт-кати. звісно, що ми могли подумати, що хтось краде, але ми всі один одному довіряли. тож вирішили влаштувати експеримент - залишили солодощі на тумбочках, вийшли з кімнати, закрили її на ключ і стояли на блоці так, щоб бачити двері - щоб точно ніхто не зайшов і не вийшов
коли ми повернулись через півгодини, жодних солодощів не було
нам досі ніхто не вірить, я б і сам не повірив, якби хтось розказав, але ми четверо бачили те, що бачили, і я досі не маю тому пояснення

оо, а це зараз важко, зазвичай все навпаки
сьогодні якраз бачив огляд олдбоя на серіал the last of us, то він казав, що серіал навіть трохи кращий оригіналу вийшов - не грав і не дивився, тому поки довіряю його думці
а з того, що переглядав особисто
можливо, Чудо-жінка - мені дуже сподобався перший фільм (навіть незважаючи на кілька крінжових мінусів), а зважаючи на кілька перезапусків коміксів, то, певно, фільм вийшов якийсь консолідованіший, ніж першоджерело (хай у dc все ще проблема с побудовою всесвіту)

Last edited by Khmelnytskyi (2023-01-20 01:21:53)

питання круті, не наговорюй)
і дякую за них!

думаю, що деколи хотілось би
наприклад, на когось сміливого, з крутим почуттям гумору, як-от Нейтан Дрейк з Uncharted або Індіану Джонса
у них завжди багато пригод, із яких вони виходять героями, а для мене просто вийти в магазин - це вже виклик
було б круто відчути себе таким трохи відчайдухом

я як в тому мемі, де після кожного походу в кіно - нова особистість ахах
якщо я під сильним враженням від фільму (а деколи навіть гри) - то так, помічаю за собою, буває
після фільму "Рокетмен" хотілось побільше гламуру в образах ахах після "Бетмена" похмуро всім відповідав ще кілька днів
буває таке, так

раніше сказав би, що краще плакати в ролс-ройсі, а зараз навіть не впевнений, якщо чесно

певно, Івано-Франківськ
я там ніколи не бував, але по відгуках знайомих - дуже миле і затишне містечко

раніше легше було грати жіночих, і чоловічих персонажів у мене взагалі не було
потім щось переклинило - і у мене навпаки були лише чоловічі, і то дуже довго
зараз відчуваю, що знову тягне грати панянок)
не думаю, що якусь із категорій мені легше чи важче грати, все питання натхнення, мабуть

і так, і ні
моєю першочерговою мрією було відучитись на режисера кіно, але мені цього не дозволили зробити
та все ж мені хотілось би бути пов'язаним з кінематографом, тому я з радістю отримав би ще таку освіту
по спеціальності я магістр політології, і мені, в принципі, це теж подобається - за час навчання я зрозумів багацько процесів, які не розумів раніше, і ці знання дійсно необхідні зараз, нехай я навіть не працюю за професією

тут теж і так, і ні
зазвичай я поступаюсь, але коли бачу нахабну поведінку - то теж нахабно сидітиму
ті, кому дійсно важко, не влаштовують скандали на весь автобус/маршрутку/трамвай/тролейбус/вагон

як коли насправді
на днях думав, який щасливий спогад у мене є, щоб викликати патронуса, наприклад
довго думав і вирішив, що навряд чи є достатньо сильний
а потім щиро радів набору плакатів з котами
тому в якийсь період щасливий, в якийсь період не дуже
взагалі, мені здається, щастя - дуже відносне поняття
бо навіть той, хто сидить у ролс-ройсі і витирає сльози грубими купюрами, через щось же ті сльози ллє

Last edited by Khmelnytskyi (2023-01-23 14:12:00)

Залітаю в останній вагон, щоб Рея не гнала на себе і не називала себе свинею >:{

1. За які типажі персонажів ти б ніколи не грав і чому?
2. Твої улюблені жанри і авторські світи (якщо такі є).
3. Яка з міфологій тобі подобається найбільше?
4. Чи є концепт, по якому тобі хотілося пограти, але ти не зміг/не наважився?
5. Про що був твій найдивніший/надурніший епізод?
6. Яка риса потенційного співгравця може стати для тебе найбільшим "червоним прапором"?

і залітаєш з крутими питаннями, дякую)

вже десь згадував, що ніколи не грав прибічників Волдеморта і не гратиму, бо тупо не зможу
взагалі поганці мені не даються
якщо колись десь і намагався, то виходило скоріше карикатурно
певно, зіграти поганця зможу тільки тоді, коли пропрацюю усі причини, які призвели до того, що він став тим, ким став
а якщо я це зроблю - то все одно буду йому співчувати і поганець у мене вже не буде стереотипним поганцем, скоріше людиною, якій необхідна допомога

Гаррі Поттер - однозначно
може і банально, але це найулюбленіший всесвіт
там і магія, і якісь наївні чарівні речі, і політика з драмою
все, що тільки можна уявити - великі можливості для гри насправді

серед жанрів раніше однозначно назвав би драму
але полюбляю також якийсь екшн чи навіть детективні елементи

українська дуже цікава насправді - навіть трохи соромно, що до цих пір не так добре в ній розбираюсь, як міг би
і, певно, банально, але грецька

точно є, але важко згадати (як завжди згадаю пізніше ахах)
але взагалі мені завжди зривали групові епізоди, які я прям продумував, робив графіку, прописував кожному персонажу передісторію, мотивацію, роль в сюжеті - людям лишалось просто брати і грати
але якщо вже їх і брали, то не грали - і оце було найобразливіше 
шкода ідеї, що пропали

я оце десь не так давно натрапив, як грав якийсь дурнуватий епізод про зефірного монстра у всесвіті Неприродного десь в 2013 році
досі не розумію, що то було...

зараз очевидно політична позиція - проте усіх таких "червонопрапорних" (смішно, що двозначно) уже давно відсіяв
із чисто людських якостей, певно, тиранія у всіх її проявах