Оце ти з козирів заходиш. 
А раптом я сайлон і в мене немає душі?
Взагалі, хороше запитання, що я вважаю душею. Підвисла. Колись дуже часто використовувала це слово у віршах, але я була маленька і наївна, тож тоді то дійсно було просто гарне слово.
Мені б хотілося вірити, що душа — це якась подоба іскри (вогника?) всередині живої істоти, яка відповідає за те наріжне, чим ця істота є, якщо відкинути фізичну оболонку. Сумбурна суміш найсильніших емоцій та поривів. Ключик від механізму з купи хімічних сполук, який дозволяє цьому механізму бути собою. Не можу казати за інших, але моя душа, напевно, найбільшою мірою складається зі здатності дивуватися/захоплюватися. Бо поки я можу дивуватися/захоплюватися, я почуваюся живою і бачу сенс продовжувати бути.

Пишу досі, але значно менше, ніж колись. Найкраще пишеться, коли на душі найхріновіше, це мій спосіб виплеснути біль і я, на щастя, вийшла з того стану, коли "страждати, щоб писати" було аргументом за те, щоб в принципі страждати.
Щодо тем, які найбільше чіпляють, то тут банально: кохання, пошук себе, віра, війна. Найбільше люблю поезії та стилі Сергія Жадана і Катерини Бабкіної. До вторгнення, каюся, також обожнювала Віру Полозкову, але видерла із серця разом із усім російським.

Все ок, у цьому ж і сенс допиту)) А я люблю триндіти про себе.

До 2013 року писала переважно російською, як і розмовляла. Потім стався Євромайдан і в квітні 2014 року я перейшла на українську в спілкуванні, але вірші ще довго писала десь порівну українською та російською. Іншими мовами, може, пару разів траплялося — англійською та польською — але дуже і дуже кострубато, бо не володію ними на достатньому рівні.

Крім Полозкової, ще Боріс Грєбєнщіков, Хєлавіса, Катя Гопєнко (вона взагалі із мого рідного Запоріжжя родом, але з її позицією я б тепер у неї паспорт забрала з радістю), Оксімірон, добрячий шматок російських рокерів. Коротше, суцільні музиканти. Тому що я дуже любила їхні пісні, в мене з ними були пов'язані цілі пласти життя і дуже багато, власне, форумних ігор. На комусь типу Макарєвіча я взагалі виросла, мені його пісні батько в якості колискових співав. І більшість із них насправді типу одразу почали опозиціонувати своїй владі, але суть у тому, що я зробила висновки з 2014 року і після 24 лютого відмовилася вдруге вірити в "хароших рускіх". Плейлисти полисіли відсотків на 60%. Спочатку було дуже боляче. Зараз уже практично не шкрябає. Коли чую випадково щось із того, що дуже любила, відчуваю скоріше... нічого? Бішуся з тих, хто продовжує все це слухати. Якось так.

Бобранок))

Я та людина, яка взагалі не дивиться ютюб-канали і саму платформу практично не юзає, крім як для пошуку відео, помічних у роботі, чи пісень, щоб у шапку епу додати. х) Але підписана на ГікДжорнал на ФБ, там-таки активно читаю Остапа Українця (який один із авторів "Твоєї підпільної гуманітарки") і маю довгий список відосів із "Фантастичні talks", які хочу подивитися, але мені ніколи не вистачає на це ресурсу.

Охххх. Соромно зізнаватися, але українські, власне, фільми я практично нездатна дивитися. Мені від них боляче. Причому не так від якості, скільки від реалізму, якого мені і так за гланди вистачає. А шоу я не дивлюся року так із 15-ого... Хоча, брешу. Є проект Insiders про діггерів, які облазили купу цікавенних об'єктів по всій Україні і зняли про це прикольні випуски, от їх дуже люблю та шаную. Тому що: а) мені подобається, як вони крізь призму свого дещо нелегального хобі показали насправді незвичні локації; б) зрежисовано, знято і змонтовано, як для любителів, просто офігезно. Навіть була на якійсь із їхніх кінотеатральних презентацій.

Ой, а я навіть намітки для коміксу писала))
Кеп = Характерник. Підняли з дна Дніпра десь у Плавнях за о. Хортиця козацьку чайку, а там короб засмолений. Ну і в коробі козак-характерник, який там провалявся чотириста років. Ловить кулі руками, володіє бойовим гопаком, фехтує на шаблях, вміє перекидатися на диких звірів.
Залізна Людина = Тарас Не-пам'ятаю-яке-вигадала-прізвище. ІТ-шник, який у 2015 за призовом потрапив на фронт і там через травму хребта втратив можливість ходити. Повернувшись, змайстрував собі екзоскелет і заснував успішний технічний стартап у Києві. (Була також ідея, що не Тарас, а Тетяна, але кажу ж, то були намітки, і я не пам'ятаю, де валяється той нещасний зошит.)
Ще там точно була Пані Хурделиця (чи Зима? чи Завірюха? не пам'ятаю, на якому псевдо я зупинилася) — юристка зі Львова, яка поїхала до родичів на різдвяні свята, верталася від подруги і замерзла насмерть, а потім ожила і здобула здібність керувати холодом. І Спалах — моя улюблениця — дружина вченого-радіолога, з якою сталося щось на кшталт того, що сталося з Доктором Мангеттеном із "Вартових". Вона потрапила під екстремальне опромінення і отримала здатність літати та буквально клонувати себе. Поява копій супроводжувалася яскравими спалахами і дуже її виснажувала. У них із чоловіком ще донька була, а чоловік виявився мудаком, але то таке, додаткові деталі.
Решту я не пам'ятаю, реально треба знайти зошит. Мені насправді дуже подобалася ідея, але я не стала її сильно педалювати, бо розуміла, що це виключно вторинний продукт. Насправді, якби я всерйоз писала комікс про українських супергероїв, то старалася б уникнути настільки прямих асоціацій із західними.

Уфффф. Першими на думку спали Розстріляне Відродження та шістдесятники. Бо я-то про них у школі-універі вчила і думала, що весь цей жах, який вони пережили, усім уже відомий, а от мій хлопець, на декілька років старший, разом зі своїми найкращими друзями того ж віку постійно дивуються, коли дізнаються від мене якісь факти чи взагалі прізвища. І це хлопці та дівчата з умовної інтелектуальної еліти свого покоління, якщо оцінювати за рівнем освіти, хобі та комунікацією.

Намагалася згадати якогось поганця, якого мені було б прям огидно грати, але раптом зрозуміла, що поганці то таке.
Насправді най-найбільшим викликом для мене була роль мандрівної проповідниці на живій грі про очікування Месії в 2018 році. За сетингом це був Єрусалим 32-ого року нашої ери із усіма витікаючими. І я зіграла Месію, власне. Від "у мене немає нічого, крім одягу, який на мені, і трьох яблук у дорожній сумці" до "мої апостоли оплакують моє тіло, а я розмовляю із Сатаною біля Дерева Пізнання і відмовляюся воскресати". І от відмовитися воскреснути, коли вже, по суті, зіграла Христа, — і було найбільшим викликом для самої себе.

Ой, у мене сьогодні був ранок Лінії Маннергейма на рендомі, тож останньою уже на порозі офісу дослуховувала цю пісню.

Можливість посилити емоції. Зазвичай я обходжуся просто курсивами чи жирними виділеннями, але бувають випадки, коли ще щось прям треба. Не дуже люблю читати чужу гру, яка всуціль складена з таких прикрашань, але визнаю, що це може бути доречно для людей, які то грають.

Знову із умовно живої гри приклад))

Коли був перший локдаун і всі сиділи по хатах, рольовики дряпалися на стінки від нестачі толчилова у крові. Одна моя знайома рольовичка вигадала трисерійну гру по Зуму про перший контакт. Нас було четверо чи п'ятеро гравців, ми були типу з різних планет, які зв'язувалися за допомогою якогось супер-пупер зв'язку. І от я вигадала собі дуже віддалену планету, на яку тищу років тому відправили корабель-колиску, і чия цивілізація - як мало з першого сеансу зв'язку стати зрозуміло співрозмовникам - настільки далеко пішла вперед у розвитку, що буквально уже не могла знайти спільну мову з іншими. У них були атрофовані уявлення про статі, головні емоційні категорії, вони жили в приміщеннях-бульбашках, ніколи одне з одним не взаємодіючи, а тривалість життя складала лише 25 років. Такі собі елої з Велса. АЛЕ! Це була перша ширма. На другому зідзвоні на зв'язок замість дуже дивної дівчинки з тієї планети вийшла розумна машина (я заморочилася сильно, встановила собі на ноут фільтр голосу і закинула замість своєї морди на екран запис електричної сфери), яку люди на зв'язку з того боку почали підозрювати в захопленні влади на планеті. А на третьому сеансі нарешті з'ясувалася вигадана мною правда: корабель-колиска зазнав краху і бортовий комп'ютер зміг врятувати лише двадцятьох неповнолітніх дітей, чиї життя та свідомості підтримував у безкінечному сні про утопічний світ. Але в комп'ютера закінчувалися ресурси для підтримки маленьких життів і йому довелося розбудити одну з дівчат, що спали, аби вона зв'язалася з кимось і попросила про допомогу. І оті всі інші цивілізації, які впродовж перших двох сеансів трохи не розпочали між собою війну, дізнавшись історію про цей корабель і дітей на ньому, ОБ'ЄДНАЛИСЯ, щоб здійснити рятувальну операцію. Я прям плакала, коли ми дограли, і інші гравці теж верещали від захвату, бо історія вийшла ну дуже сай-файна і дуже душевна. А я зрозуміла, що можу експериментувати з образами і створювати людям вау, просто тому що мені вистачає на це фантазії і трошечки технічних вмінь.

Загалом не те щоб часто щось перечитую, бо в мене безкінечний список іще не прочитаного вперше))) Але, напевно, хай буде "Володар Перснів". Бо в дитинстві я його перечитувала щонайменше тричі і це була перша книжка, в яку мені захотілося втекти, щоб розвантажити зозулю, коли почалася повномасштабна. 

Два таких. "Вічне сяйво чистого розуму" та "Тор: Раґнарок". Перший, бо, здається, була вже кожним із персонажів цього фільму, а все одно щоразу знаходжу щось нове. Другий, бо він насправді підіймає мені настрій і дико смішить.

Last edited by Rhea Hagar (2023-01-24 16:31:29)

Та сама історія, що з кіно, на жаль. Пам'ятаю, що щось колись дивилася, але це теж було ще в ті часи, коли жила з батьками і ми разом втичили в телевізор.

Бжжжж на тебе! Хороші ж запитання!

Перший-перший був підфорумом при ГП-фан-клубі (може, ти навіть пам'ятаєш, був такий "Гаррі Поттер і чарівний форум"), а перший справжній форум, де зібралися саме грати, був за якоюсь там епохою "Володаря Перснів", уже не пам'ятаю якою, він закрився через тиждень після мого приходу)))

*порвалася нахрін на дрібні шматочки, щоб обрати*
Напевно, для мене нинішньої будуть найсправедливішими дві цитати:
"Все, про що ми мріяли, виявилось дріб'язком" із "Сонячних днів" Крихітки та приблизно весь текст пісні "Прекрасний оповідач" Один в каное.
Для Сільві однозначно те, що я виносила в епіграф анкети:
"Не плакати надто гірко.
Кричати не надто голосно.
Радив мені бути стриманою,
Не давав мені стати повістю".(с) Лілу45 - "Світ мене ловив"
А для Реї складно. Я вже дуже багато музики про неї винесла в епіграфи епізодів та постів та, зрештою, в підпис. Але хай буде з "Війни" гурту Все поруч, із яким я колись дуже активно тусила і який давно розпався:
"Серце в мушлю і спину струнко.
Поцілуй мене крізь обладунки".

При першому перегляді я трохи не плакала за Мері. А всіх інших героїв та історію загалом щиро зненавиділа і обіцяла собі більше ніколи не передивлятися. Зараз, напевно, не те щоб співчуваю, але найбільше відчуваю себе Джоелем перед першою зустріччю із Клем. Знаю, це доволі сумно звучить.

Мені складно назвати улюблені його речі, бо більшість я пам'ятаю тупо якимись окремими рядками і згадую повністю, лише коли читаю чи слухаю його зі сцени, але завдяки пісні, звісно ж, напам'ять і до мозку кісток обожнюю "Перші дні листопада" (господи, я нарешті їх зіграла завдяки Реї та Діно, шість років мріяла!!!).
Спочатку думала, що Жадан для Сільві, але це в мене тоді Реї ще в планах не було. Зараз її історія розгортається тупо на цитатах Жадана з невеликими вкрапленнями Крихітки.

В лютому 2017 року я пішла на Інститутську, щоб поставити свічку в пам'ять про Небесну Сотню і мене перестріли ТСН, власне, щоб запитати, чому я там. Ще мене також ТСН перестріли минулої осені в книгарні "Сяйво книги", коли я купувала книжки для стелажа "Повернись живим".
А коли ще жила в Запоріжжі та активно тусила з літераторами, пару разів була на ефірах ТРК "Запоріжжя". Ну і десь точно під час Євромайдану в кадр потрапляла, бо постійно стирчала біля сцени чи на ній разом зі своїми друзями і патріотичними віршами)))

Підвисла. Напевно, все ж оберу Ніколу Теслу в обидвох випадках.

Знову підвисла. х) Я вже багато років свідомо стараюся комунікувати з позиції залагодження конфліктів та розкладання по поличках. Так, щоб я на людину прям визвірилася і постаралася зачепити, це треба мене дуже, дуже, дуже сильно знецінити, обманути та образити.

Мені не вистачає омріяної освіти культуролога, щоб відповісти об'єктивно. І мені не вистачає (вже) сліпого ідеалізму, щоб відповісти беззаперечне "так". Тому відповім наступним чином. Я вважаю, що українська культура якісно інша. І якщо навіть не переважає за кількістю творів чи напрямків, то точно переважає за людяністю та глибиною рефлексій.

Ой, Хмелику, я б хотіла обнадіяти тебе і себе, але за тверезими оцінками, локалізації поки що будуть переважно текстові, і скоріше в нових іграх, ніж у старих. Ми досі не дуже платоспроможний ринок, а це, на жаль, вирішальний фактор.

Треба ще нагадування поставити, щоб за скільки-то років про цей скрін згадати)))

Тридцятирічною... не знаю. Я хотіла написати "одруженою жінкою", бо це єдиний соц. статус, який спав мені на думку, але зрозуміла, що не загадуватиму. Хотілося б бачити себе за три роки щасливою. Такі опції соціум пропонує?

Напевно, евакуація з Києва в перших числах березня минулого року. Я не знала, чи ще колись побачу свій дім, і це мене трохи не знищило.

А як саме соціалізуватися? Онлайн чи офлайн? Із якою кількістю людей? З якого приводу? Частота - далеко не основний показник. Для мене важливо, щоб я могла соціалізуватися з тими і тоді, хто і коли мені комфортний. Випити з тобою по коктейлю, не плануючи це за місяць до дати зустрічі, наприклад, чи побачити ще одну подругу, не перетинаючи заради цього декілька кордонів.

В середньому, 1,5-2,5 місяці. Мені так здається. Якщо рахувати початком попереднього заїзду мій відліт на Кіпр, а виходом - минулу п'ятницю, то виходить чистих 2 місяці.

Робоче місце спиною та одним плечем до стіни зі зручним кріслом, широким столом, ноутбуком та склянкою якого-небудь варварівського стауту.

Наш із тобою спільний знайомий загиблий на фронті рольовик. 

Зробила б. Із колишнім. Гадаю, ти знаєш, із яким.

Я є сумою моїх колишніх перемог і невдач, помноженою на те, що я ще сподіваюся пережити. І я не готова відмовлятися від одного дня, який ще може зі мною статися, щоб забути якийсь, що на мене вже вплинув.

Колишня чи потенційна? Якщо колишня, то переїзд до Києва. Одне з найкращих рішень у житті. Якщо потенційна, то процитую Жадана: "найбільша спокуса - залишитися собою".

Є. Одна і та сама. Ми з тобою говорили про це останнім часом багато. Я ще пожартувала про напис на надгробку про граблі. Так от. Можете замовляти надгробок.

Із того, що прям вдягаю, напевно, найдивніше виглядає... ааааа! Як обрати між толстовкою з вухами, плащем Сільві та джинсівкою з розписом під апокаліпсис із Чорнобаєвкою?

Потяг до самознищення.

Вважаю, що на себе. Але мені самій це ніколи не вдається. Я зрештою однаково чіпляюся за людей довкола.

Моя ж ти бусінка! 

Полуниця!

Комедія, але інтелектуальна.

Холод. Від нього (мені) легше сховатися.

Солодке)

Похмура, у мене дуже світлочутливі очі та шкіра.

Я в них не розбираюся.

Пиво. Молочний стаут))

Прогулянки таки, напевно.

Чай. Від кави печія і хочу спати((

Поїзд.

Жила і там, і там, тож зробила свій вибір. Місто.

Ванна. Один із небагатьох доступних способів хоч якоїсь релаксації.

Виключно паперові.

Уфффф... Напевно, таки серіали.

Відмовляюся обирати.

Придумувати питання пачкою то прям біда, але я вирішив спробувати.
Питання для тебе:

1. Якби ти мала працювати не головою, а руками, що б ти робила?
2. Приємніший подарунок: щось одне-велике-красіве, чи ціла коробка дрібничок?
3. Улюблені запахи?
4. А ідеальний парфум має пахнути...?
5. Уяви, що світу пизда і ти стоїш біля входу до бункеру, де в цілому обмежена кількість місць, тебе питають чим  ти можеш бути корисною людству. Що ти скажеш?
6. Наша доля визначена, чи ми створюємо свою долю самі?
7. Чого ти не зможеш пробачити?
8. А що у людині тебе приваблює?
9. Де б ти хотіла народитись, за виключенням України?
10. Якби ти могла миттєво отримати ОДНУ навичку/вміння що б це було? (Типу, прекрасно готувати, чи співати, грати на гітарі, етс).
11. А якби могла мати одну надлюдську здібність - то що б обрала?
12. Чи полетіла б колоністкою на іншу планету (наприклад, на Марс, як в Експансії))

Питання для Реї.
1. Топ-10 улюблених пісень.
2. Якби Рея дізналась, що вона сайлон, чи сказала б про це Діно?
3. А якби зрозуміла, що Діно сайлон раніше за нього, то що б робила?
4. Чого Рея не зможе пробачити?
5. Проблема вагонетки, Рея-едішен. + додай сюди товстуна на мості у двох версіях:)

І в тебе вийшло! Розіб'ю на два повідомлення відповіді, якщо ти не проти))

Колись намагалася хендмейдити ловці снів не просто в якості хобі, а в якості бізнесу. Тож, гадаю, якби це було моє свідоме рішення, а не потреба влаштуватися на першу-ліпшу фабрику, щоб вижити, то я робила б щось таке. Ловці/в'язані пледи/скрап-листівки тощо. Можливо, флористика... Так, гадаю, флористом мені було б комфортно.

Питання в тому, який зміст. Я взагалі дуже люблю і робити, і отримувати подарунки, це... моя мова любові? Вічно заморочуюся, щоб підібрати якісь штуки, які вважаю найбільш доречними/атмосферними або вгадати-виконати заповітне бажання. І насправді, коли хтось інший мене обдаровує, тихенько мрію про те саме. Не щоб подарунок був вартістю із літак, а щоб я за ним відчула, що людина робила його про мене.

Я людина із дуже сильно відбитим нюхом, що ускладнює можливість насолоджуватися якимись ароматами (або страждати від них). Але я ОБОЖНЮЮ кардамон. Готова просто безкінечно стояти на кухні, запхавши носа у баночку з кардамоном і нюхаючи.
Крім цього, дуже люблю запахи липневого та серпневого степу. Це моє дитинство і юність, і якими б вони не були, той запах усе одно лишився в пам'яті як стійка асоціація зі свободою та надією.

Кардамоном.
Ні, серйозно, я вже давно шукаю парфум, щоб пахнув саме кардамоном. Бо в мене є ладан+кардамон (важкуватий, але люблю), гвоздика+перець+кардамон (парфум Реї, ги-ги) і ще щось із кардамоном, але в усіх них він виступає як супутній запах, а не основний. А я б хотіла, щоб був основним.

А світу ще не пизда? х))
Взагалі, тригерне запитання, бо віри в свою реальну користь у мене не те щоб багато, скоріше навпаки, а надто після 24 лютого.
І все ж, напевно, я б чесно сказала, що вмію розповідати історії, люблю вчити і дітей, тож мені можна довірити школу. Мені здається, в часи апокаліпсису я б спробувала стати такою собі Розлін зразка Нової Каприки.

Створюємо самі, але інструментарій ніфіга не інтуїтивний і більша частина життя минає у спробах вчитатися в документацію. х)

Зраду. Причому це стосується не тільки кохання.

Спосіб мислення та інтелект.

Скандинавія. Норвегія або навіть Ісландія. І якби в мене була можливість прожити ще одне життя, напевно, теж обрала б прожити його там.

Легко вивчати мови не-слов'янської групи. В мене великий завтик із усім, в чого несхожа на нашу граматика, і я прям страждаю. Бо з моєю любов'ю дізнаватися нове це ніхріновий такий блокер.

Телекінез або левітацію як його прояв. З дитинства мріяла навчитися літати, але совати в просторі не тільки саму себе - теж прикольно))

Якби це було польотом в один кінець, в цьому житті - скоріше ні. Хіба що летіла б із людиною, щодо якої була б на 100% певна, що це на все життя. І то, радше за все, пошкодувала б.
Якби це було "за контрактом на 5 років", то радо ризикнула б. Космос - ще одна з мрій мого дитинства, як нескладно здогадатися.