Алістер Тейрін для мене більше ніж персонаж. Він для мене більше ніж блазень, як його часто сприймають, чи інфантильна жертва обставин, він для мене... ідеал. Угу, от такі от ідеали чоловіка у мене Х) Ну дивіться самі - він чесний і прямий як двері, у нього є почуття гумору і кожен його жарт мене змушує усміхнутися, він добрий шо аж страшно адже вся та дичина що була з ним в дитинстві і в ордені (не враховуючи не канон кінцівки де він спився з горя) не вивітрили з нього оптиміста та сангвініка. Я розумію, що він як чендлер через гумор намагається відгородитися від світу що лякає і я страшенно добре його в цьому плані розумію і чорт забирай, за такого бро я б душу віддала а був би поруч такий чоловік та ще й троянду мені подарував ТУ САМУ боже, я ваша на віки. можете мене судити, але гф ідеальна партія для нього — сильна жінка, що може прийняти рішення, коли він не може. не подумайте, я не вважаю його ганчіркою або підкаблучником, але в плані прийняття рішень він пасує, тоді як на полі бою він у своїй сфері — танк, лицар, захисник, щит.
ось дивлюся я на нього і згадую як вперше грала в дао. мені порадив знайомий із рольової за відьмаком. я довго не ставила цю гру, мене зупиняло те, що на тамблері я бачила по другій частині стільки шлаку по фенрісу та андерсу що думала - там одне гейство. я не гомофоб АЛЕ для мене було шоком рівно як і боги фітнесу з ДжоДжо юніверсу на початку, ось і я і тягнула до.... найжорсткішої сесії що у мене була! справа була як: паска, сесія, хлопець покинув, депресія, перекомісія мсек, плюс ще захворіла, в общем повний фарш. і від нудьги і смутку я на ніч дивлячись після закінчення курсачу котельникову денису Івановичу, в народі, просто котлу, поставила цю іграшку. взяла кусланд. почала грати... сподобалося... зустріла ала і... перша думка - а ти кумедний, а тебе можна романсити як у відьмаку?
Я НЕ ЗНАЛА ЩО ЙОГО МОЖНА ТАК РОМАНСИТИ, ЩЕ КРАЩЕ НІЖ У ВІДМАКУ ТРИС боже
це було кохання з першого погляду, з першого жарту, а далі стало все сильніше... він..уособлення лицаря якого в мене ніколи не було. він уособлення мрії мати такого хлопця якого я б хотіла бачити з собою, з яким і посміятися можна, який і захистити може, який...буде поряд, який би мор із вами не трапився. він... те чого мені не вистачає в моєму житті і те про що я можу і мріятиму завжди. і як шкода що ця мрія всього лише віртуальна...

Обі-Ван це ван лов у всьому Ордені. Почнемо з того, що я страшенно люблю гру МакГрегора, я всі фільми з ним переглянула, НАВІТЬ СОПЛИВІ РОЖЕВІ, адже я не люблю мелодрами і романи дивитися в кіно, а з ним подивилася... Так ось, гра МакГрегора мені завжди подобалася. І коли в дитинстві я вперше дивилася зв - я просто офігіла від того який крутий це фільм, які класні джедаї і які класні у них шашки. і як приємно було потім дізнаватися що Єван колись грав сам повторював ті звуки вжум-вжум під час битви як затятий фанат. оооо я розумію його XD я чую цей жужжить! цей вжум він грає в моїй голові розжарюючи серце!
так от я відволіклася. гра МакГрегора і сам образ Обі мені здаються найвдалішими в рамках всесвіту зв - вчитель що залишився всередині учнем, шикарний воїн який вважає за краще вирішувати проблеми словами а не боєм, насправді дипломат який обережний з політиками і чорт забирай він має рацію щодо сенату! він шарить в політику! аааааа. мені здається справжній джедай повинен бути саме таким і тим більше боляче те, що йому довелося зробити з Енакіном... це боляче, це драма, це космоопера

А тепер ми поговоримо про ще один мій душевний біль. про Боромира.
Коли я була маленькою то фанатіла дико за Арагорном ну як і половина інших дівчаток — адже ми ділилися на тих хто леголаснуті та ті хто арагорнуті, але не суть... я подорослішала. почала впізнавати шона біна як людину спойлера. полюбила його гру знаєте Х) а потім перечитала володаря кілець і сильму... і мене бахнуло)
ось уже 10 років як я щоразу реву на моменті його смерті, гордого гондорця що вірив у перемогу людей і не довіряв нікому, ось уже 10 років як я думаю а що було б якби він тоді не пішов за фродо? а його б тоді спіймали орки і мері піна повбивали б теж тоді...? його жертва була потрібна щоб згуртувати братство по суті як би дико це не звучало, його жертва була потрібна щоб він переродився і виріс над своїми поглядами і прийняв арагорна як короля як би дорого йому не коштувало і ота зустріч з  галадріель коли він пустив сльозу від її нашіптувань? його ламало, весь цей час кільце ламало його навпіл, адже легше за все отримати душу гордої людини, що тягнеться до сили, нехай і заради свого народу і обов'язку, ніж нещасного невибагливого хобіта. а, його гординя йшла проти нього але це складові його характеру і це прекрасний портрет чи не більшої половини народу Гондору до якого наш український так схожий і чи не є зараз кожен воїн таким же... і мені боляче, що все так з ним вийшло.. і що це було необхідно

продовжуючи тему болю
КРИЛА СВОБОДИ!
Покажіть мені свою лють
ПОКАЖІТЬ МЕНІ СВІЙ БІЛЬ
Покажіть мені свою боротьбу!
ААААААААААААААААААААААААААА
містер брівки всього розвідкорпусу і найхитріший і найрозумніший жук що я зустрічала в коміксах
ІРВІН СУКА СМІТ!
знаєте я фанат манги. я багато читаю, не тільки книг, а й коміксів та манги. і я не зустрічала дуже давно такої раптової та придатної манги як атака титанів. я звичайно зараз намагаюся читати джо джо і я шанувальник берсерка але титани...це бляха ТИТАНИ. але я відволіклася, Ірвін...
Це біль, бо він теж загинув. але загинув ... атата ... боже мені зараз буде боляче про це говорити адже той момент ТОЙ ГЕРОЇЧНИЙ ВІДЧАЙДУШНИЙ МОМЕНТ так і болить мені скіки б часу не пройшло тим паче у розрізі типерішньої війни на виживання нашої нації де купа аллюзій на геноцид... ех але я спробую
він фанатик. фанатик своєї справи і я вважаю, що лідер будь-якої організації, тим більше військової і на краю загибелі людства, коли треба вгризатися у кожну нагоду, коли треба перемагати і передбачати свого ворога і бути готовим пожертвувати буквально всім — ти маєш бути таким як ірвін. він сволота жук. так, я той самий коментатор з мінтманги що репетувала в чат ЖУУКК ще в часи до повномаштабки. тому що він реально хитрий жук. будь-який його план, який би він не робив, знаходив свій вихід із найжахливішої ситуації та плюси для людства. завжди були жертви адже фактично вони самі були на війні але він та людина що не боїться приймати важкі рішення та несе за них відповідальність. його люті, його жадібності до перемоги і знання, повинен заздрити кожен, але сторонній спостерігач назве його монстром адже він не боїться будь-яких методів... але щоб перемогти чудовисько... багато хто сам стає чудовиськом (хеллою батько александр андерсен з хелсінгу ти мене розумієш)
Він як ніхто інший хотів перемоги... він як ніхто був готовий вести війну з імперією за моря... і як же він хотів знати правду. його жага знання вище ніж жага арміна я вважаю адже він... пожертвував собою так... без надії на порятунок. він продав себе заради перемоги леві, він пішов на смерть з рекрутами вірячи в своїх хлопців, віддаючи останнє.
*Потік лайки крізь сльози*... прокляття мені досі болить за нього. він як ніхто інший хотів знати правду і пожертвував більше ніж інші в цій війні... і він...він.... він геніальний стратег, який зіграв свою роль до кінця, заради перемоги людства... заради перемоги інших.. відкинувши свою мрію...
за цим лідером я пішла б у пекло
за нього я б померла на полі бою
за ірвіна світа будь я в розвідкорпусі...

після таких хвиль болю я вважаю потрібно закінчити на чомусь позитивному, і це Вовк. секс-символ мого дитинства та добрий образ донині)
багато хто мріє про прекрасного принца, зізнайтеся дівчата, ага ж? ДО СРАКИ, тільки фуррі тільки хардкор. добре я жартую але якщо серйозно це світлий добрий та комічний персонаж який не дозволяє своєму важкому минулому і дитинству затьмарити нове життя в яке він вступив зустрівши своє кохання) ах кохання)
я не знаю, що я хочу більше - з'їсти її, чи любити її?!
йой, чи не, ну ви чули це? це ж так ЧАРІВНО ДИКО Х) він милий, кумедний, любить готувати (!!!!!) І симпатишний. не всі вовки злі і зрештою цей сірий хоче виправити своє життя та знайти спокуту адже кожен заслуговує на нього. і це Вовк. ну погляньте в його віддані собачі очі, як можна з ним не дружити?))

Себастьян Ваель. Мій вибір напевно багато хто не зрозуміє. У Себастьяна історія чимось схожа з Леліаною. Він мав неправильне життя до церкви, та й бути там насправді йому ніколи не хотілося. Але його навчили це любити, приймати, вважати частиною себе. І поки Хоук не втрутився, та й життя не нагадало про себе, його все влаштовувало. Так, він справді сидить на дупі рівно в Кірволлі весь той час, що його землі розграбують завойовники. Але він не просто сидить та не світиться. Кірквол теж став його домом, там його друзі, там те, що йому дорого, і залишити це просто в тому стані, в якому було, це все одно що програти не одну війну, а дві. Та й куди взагалі можна йти без союзників? Для завоювання трону потрібна армія та прихильники, а це справа часом і правда не одного року. Для мене це як приклад того, що стати святим все одно не можна, що ти не роби. А ось стати краще – цілком. Виправити свої помилки, врахувати та повернути хоча б частину того, що вже втратив.
Ескель. Вони з Геральтом, якщо пам'ятати опис Сапковського, виглядають майже як брати. За винятком кольору волосся і того, що шрами у Ескеля на обличчі набагато глибші. Він має всі наслідки роботи з Весемиром. Спокій, врівноваженість, властива відьмакам, але при цьому вдавати, що почуттів у нього немає Ескель навіть не починає. Геральт це образ, який допомагає йому працювати, це його натура. У Ескеля просто своє природне, частина характеру. Він може розповідати щоразу як робити ластівку, може і вміє просити про допомогу, якщо розуміє, що та необхідна. А ще дуже добрий до тварин та тих, кого вважає близькими. Все, що пов'язане з Каер Морхеном та відьмаками – для нього родина. І тому на її боці він стоїть до переможного кінця, а після того і сам займається збором нових відьмаків.
Вергілій. Насправді мені імпонують усі версії Вергілія, із перезапуску теж. Тому що його потріпала житуха дуже сильно, але його мотивація (хтось упіймав тригер?) ні краплі не зтерлася. У нього все життя в голові була та сама думка, що його і мати просто залишили на смерть. Тому що йому не було відомо, куди подівся брат. Той просто втік, той просто зник. І хоча за фактом вони обидва залишилися самі, саме відданим відчути себе довелося лише одному. І з цим тягарем йому доводилося жити, доводилося вчитися, діяти. Проте жодного разу за всі битви він не намагається вбити Данте по-справжньому. Це завжди... поєдинок. Чесний. Щирий. Спроба донести емоції так, замість говорити словами через рот. Коли брама зачиняється — він проганяє брата геть, даючи тому піти, зрозумівши свою помилку. Коли стає Нело, то прагне тільки чесної битви, не нападає зі спини, хоч міг би. Коли повертається, то б'ється всерйоз, але це більше схоже на добре возз'єднання сім'ї зі своєю чудасією та любов'ю до з'ясування стосунків бійкою. Або просто любов'ю до бійок.
Стефан Стрендж. Це історія про людину що змогла. Той самий паровозик. Гроші свої заробив сам, винятковим талантом і стараннями, які багато хто може і міг вважати везінням. Але в такому тонкому ремеслі, як медицина, одним везінням ситий не будеш. Це великі зусилля людини, яка заради своєї кар'єри пішла на все це, готова була вчитися, готова була вивертати себе до трудоголізму. Так, зарозумілий, так, саркастичний. Але хто ж не без гріха? І втративши все, навіть зламавшись, він продовжував боротися. Пішов навіть на те, що жодної хвилини раніше не вірив. І там теж досяг величезних успіхів після тяжкої праці. Йому не вдавалося, але Стрендж пробував знову і знову, і знову. І так доти, доки не вийшло. А далі було навчання. Багато навчання. Спроба осягнути взагалі все, можливе та неможливе. Це приголомшливе прагнення стати краще вражає уяву. І навіть маючи можливість ніби повернутися до медицини — він не повертається, але статус лікаря собі залишає. Як право та місце для гордості. Тому що тепер Стефан може і не лікує хворих, але все ще рятує життя та лікує цілий магічний вимір як Верховний Чарівник.
Гевін Рід. Гевін - це харизма, інтелект і працьовитість. Вважаю його справжнім трудоголіком, тому що багато хто в США не йде далі звання офіцера, настільки там важко піднятися кар'єрними сходами. Для цього з робочого місця треба просто не вилазити і справді щиро любити свою справу, тягнутися до неї, бути готовим піти заради цього на все. І Рід готовий. Взагалі на все. Його нелюбов до андроїдів робить його настільки людяним у світі кібертехнологій наскільки можливо. Тому що це не просто шкідлива уразлива ненависть, це розумна обережність. Це знання, що якщо машина буде краща, то рано чи пізно їй замінять взагалі всіх людей. А Гевін може і людей не дуже любить, але з тими йому хоча б все ясно. І те, що він не готовий поступатися взагалі нікому, навіть андроїду, який за визначенням повинен бути кращим у всьому, говорить про нього голосніше за будь-які слова. Не готовий поступатися, коли впевнений, що це загрожує лихом. А якщо ні, то, зрештою, він же не звір. Посунутись теж може. Якщо вважатиме за потрібне.