Фенріс — той самий трохи криповий чувак, що завжди сидить у кутку відділку й дивиться на всіх так похмуро, ніби вже вирішив, кого з вас першим прибере.
На столі в нього стабільно стоїть півлітровий термос з кавою — чорна як ніч, гірка як його душа, пити її більше ніхто не ризикує (та й не варто).
Фенріс — хронічний "поганий хлопець", знає, як витягти інфу з бомжа з П’ятої вулиці, або з торчка з набережної. А якщо ти для прикриття раптом спробуєш купити десь наркоту — він її сам затестить, а потім винесе мозок дилеру:

— Мені не треба твоє чисте лайно, від якого вставляє з першої дози, мені треба розбавлене, з гівном, усік?!

(До речі, його сленг звучить набагато переконливіше, ніж у мене — прям як в гоблінському перекладі фільмів Гая Річі. Серйозно.)
І всі в шоці, наскільки натурально він себе веде й скільки всього знає.

Фенріс у підлітковому віці був ще тим виродком: магазинні крадіжки, хуліганка, графіті на стінах, легкі наркотики, тусовки з бандою. Не те щоб вже прям колонія світила, але поліція його знала.
Пощастило, що десь у 16 він познайомився з класним старшим чуваком, який витягнув його з того всього.
Плюс у поліції платять гроші — тому він і школу догриз.
А ще він ОБОЖНЮЄ стріляти в тирі, особливо коли злий. Один суцільний бонус.

Завдяки своїй здатності вливатися у середовище, Фенріса часто кидають на роботу з молоддю.
У нього в відділку навіть є "камуфляж": худі, джинси в обліпку з дірками на колінах, кеди.
Одягає це, опускає плечі, руки в кишені — і вуаля, перед вами типовий проблемний молодик.
Може ще вставити фейковий пірс у ніс і підвести очі (а синяки під ними — справжні).

— Тільки не кажи їм, які гурти тобі подобаються.
— Іди ти.
— Ну бо ска і емо вже вимерли десь тоді, коли ці дітлахи навчилися говорити!

Фенріс показує середній палець і входить у роль.

Але коли треба — у суді, на зустрічах — виглядає, як з обкладинки журналу.
Тримається настільки професійно, що в колег щелепи падають.
Непристойно начитаний — в шухляді завжди по 3–4 книжки. Це його основна діяльність на роботі.
Телефон він при цьому може забути де завгодно: у тумбочці, біля кавоварки, вдома під подушкою, втопити в унітазі й не помітити. Часто сусідка приносить.
Телефон весь побитий — виглядає так, ніби ловив кулю за нього.

Ага, і ще ножі.
У нього якась дивна (але злегка сексуальна) залежність від холодної зброї. Навіть моторошно.

До речі.

— Коли ми вперше зустрілися, був ранок, і ти був якийсь злий.
— Ну і що?
— Ну я подумала, що ти... вранці...
— Що?
— Не існуєш?
— Я взагалі ніколи не існую. Це мій стиль. Іди, мені працювати треба.

Дістає з шухляди біографію Стена Лі, закидає ноги на стіл.

А ще є Варанія — і ніхто в житті не повірить, що вона його сестра.

— Ти ж казав, що був у якудза, а твоя сестра мет варить!
— Та то був жарт, інтонацію треба відчувати. Якудза — всі в татухах, ти хоч трохи думала?
— Взагалі-то я судмедексперт. Але жарт справді як з фільму з Джаредом Лето.
— Кого?
— Ле...
— На роботі всі думають, що я — Фенріс.

Варанія закидає голову й починає ДИКО СМІЯТИСЯ. Перед нею між іншим труп, на руках рукавички — отаке от у них сімейне.

Обожнюю цю шизануто-прекрасну родину.

Що ще?
Фенріс — страшенний собачник. Якось у відділок притягли цуцика — і він з ним сюсюкав, як якийсь татко.
Сортує сміття, дихає екологічною свідомістю.
Неочікувано шарить у дорогому вині, біодинамічному, всякому такому.
Але піти бухнути в "Вісільника", замовити кухоль пива й п’ять шотів водяри за раз — це взагалі без питань.

У принципі, майже всі жарти про Розу Діаз працюють, якщо замість неї вставити Фенріса.